Oб 11 рaнку спeкoтнoгo літньoгo дня 2017 рoку в мoєму дoмі нa півдні Фрaнції зaдзвoнив тeлeфoн: «Привіт, цe Лукa». Я нe чулa прo ітaлійськoгo рeжисeрa Луку Гуaдaньїнo рік – відтoді, як нaписaлa прo ньoгo мaтeріaл в (видах T: The New York Times Style Magazine. Йoгo фільм «Нaзивaй мeнe свoїм ім'ям» щe нe вийшoв. Згoдoм він був нoмінoвaний нa прeмію «Oскaр» як нaйкрaщий фільм.
Сaльвaтoрe Фeррaгaмo з тaнцівницeю Кeтрін Дaнeм у Флoрeнції, 1950
Лукa скaзaв мeні, щo рoдинa Фeррaгaмo нaйнялa йoгo зняти дoкумeнтaльний фільм прo їxньoгo бaтькa Сaльвaтoрe Фeррaгaмo, зaснoвникa відoмoгo брeнду взуття. Стрічкa мaлa бути зaснoвaнa нa aвтoбіoгрaфії дизaйнeрa Shoemaker of Dreams. «Я скaзaв їм, щo зрoблю цe, лишe якщo ви змoжeтe нaписaти сцeнaрій», — сказав мені режисер.
Отямившись від цієї несподіваної пропозиції, я сказала, що добре знаю дивовижну історію Сальваторе, позаяк під время написання своєї першої книги Delux я брала інформацію з Shoemaker of Dreams. Сальваторе народився в родині селян у селі Боніто, неподалік від Неаполя. Він почав свою углубление’єру не від щасливої долі: його сім’я була настільки бідною, що ще хлопчиком він шив взуття угоду кому) своєї сестри, щоб їй було що взути получай її перше причастя. Свій перший «магазин» він відкрив у 12 років у вхідних дверях сімейного будинку.
Сальваторе Феррагамо у майстерні, 1934
Підлітком він емігрував до самого Сполучених Штатів і почав працювати зі своїми старшими братами у Санта-Барбарі, Каліфорнія, мол вони мали майстерню з ремонту взуття. Сальваторе почав працювати в American Film Company, яка базувалася в Санта-Барбарі, виготовляючи ковбойські чоботи в целях німих фільмів. Пізніше він переїхав вплоть до Голлівуду, де створив взуття для того епічних фільмів, таких, як «Десять заповідей» Сесіля Блаунта Дескать Мілля, і таких зірок німого кіно, як Пола Негрі, Мері Пікфорд і Глорія Свонсон.
Сальваторе Феррагамо повернувся задолго. Ant. с Італії наприкінці 1920-х років, оселився у Флоренції та створив опосля свою компанію. Під часы Великої депресії він збанкрутував, знайшов спосіб перезапустити бізнес, витримав Другу світову війну, а потім процвітав. Він узував таких зірок, як Одрі Гепберн, Грета Гарбо, Мерилін Монро. Він був великим винахідником і зробив чималий внесок в історію дизайну взуття. Скажімо, саме Феррагамо вигадав коркову танкетку. У 1947 році він отримав престижну премію Неймана Маркуса, тодішній модний еквівалент «Оскара», по (по грибы) його «невидиме взуття», зроблене з нейлонової волосіні; іншим лауреатом став Крістіан Діор следовать New Look. Сальваторе помер у 1960-му у віці 62 років, залишивши свою 39-річну дружину Ванду з шістьма маленькими дітьми – деякі з яких сьогодні керують компанією.
«Я знаю, ти чудово знайома з цією історією», – сказав Луканя.
«Але я ніколи безвыгодный писала сценарії», – сказала я.
«Я знаю, що ти можеш це зробити», – запевнив він мене.
Я запитала оборона терміни – я була глибоко занурена в написання своєї третьої книги, Fashionopolis: The Price of Fast Fashion and the Future of Clothes.
«Не турбуйся, – сказав він. – Ми зробимо просто так, щоб ця робота без- порушувала твій графік».
«Я працюватиму бери вас, так?»
«Так», – сказав він.
«Тоді, звичайно, я це зроблю», – сказала я.
«Чудово». І він поклав слухавку.
Сальваторе Феррагамо, 1950
В среднем почалися мої пригоди в кіно – у світі, який я висвітлювала як журналістка роками с целью Newsweek, The Washington Post, The New York Times, але це світ, у який я ніколи безграмотный була повністю занурена. Моє хрещення відбулося сверху початку жовтня, коль Лука запросив мене відвідати прем’єру фільму «Називай мене своїм ім’ям» нате Нью-Йоркському кінофестивалі. Наступного дня ми зустрілися в готелі «Ловелл» у Верхньому Іст-Сайді, щоб обговорити «нашого дорогого друга Сальваторе», як його назвав Лукаха, і склали наш початковий мысль. Тієї осені у нас було ще кілька таких зустрічей. Ми сиділи ранее каміном готелю, пили настой і їли тістечка, обговорювали та будували плани. Вплоть до Дня Подяки ми мали твердий силуэт.
У середині грудня я полетіла додому в Город на берегах Сены, змінила вміст валіз і поїхала давно Флоренції, де розташована центр-квартира Ferragamo. Лукаша хотів якомога швидше зняти вдову Сальваторе Ванду; прародина сказала, що її пам’ять починає погіршуватися, і ми хотіли записати якомога більше її оповідей.
Напередодні 96-го дня народження Ванди ми з Лукою та знімальною групою прибули вплоть до Палаццо Спіні Фероні – величної п’ятиповерхової фортеці XIII століття сверху березі річки Арно, яка упродовж останніх 80 років слугувала средоточие-квартирою компанії. Чертог вражає своєю красою всередині, з широкими кам’яними сходами, високими стелями, вкритими фресками художника 17-го століття Бернардіно Почетті, і приватною каплицею. У склепінчастому підвалі знаходиться Ясная Поляна і архів Феррагамо з 15 000 муть взуття та прототипами.
Сальваторе Феррагамо, 1956
Ми зустріли Ванду в її королівському кабінеті з полірованими дубовими книжковими полицями, наповненими сувенірами, нагородами, каталогами та сімейними світлинами. Вона сиділа в кріслі з високою спинкою ради своїм широким письмовим столом із темного дерева, з ідеальною зачіскою, в блідо-блакитній сукні та перловому чокері. Если я сиділа навпроти неї і запитувала, Лукаха стояв за кілька кроків позаду мене й шепотів мені французькою: «Запитай її относительно…», «Нахились трохи…». Тоді я зрозуміла, що мають получи увазі його актори, если кажуть, що він має ніжний дотик: мной керували, а я навіть безвыгодный усвідомлювала цього.
Смутьянка була дивовижною. Вона розповіла нам для день майже 70 років тому, если вона зустріла свого майбутнього чоловіка в Боніто. Вона була донькою сільського лікаря, предварительно якого приїхав Сальваторе. «Я хотіла похизуватися, коль побачила його, тому що я знала, що він відомий, — згадувала вона. — У селі всі дуже пишалися Сальваторе, який шив взуття для того принцес, королев, актрис. Я сказала йому: «Ти чудовий швець! Дякую по (по грибы) великий внесок, який ти робиш в жіночу елегантність!». І він відповів: «Тобто ти в курсі?». А я відповіла: «Звісно ж!»».
Сальваторе Феррагамо і Одрі Гепберн
Ми з Лукою вирішили, що сюжетик фільму розповідатиме относительно життя Сальваторе, але зі спогадів Ванди. Як і Сальваторе, вона була кременем. Ми вчинили премудро, приїхавши на знімання эдак скоро; вона, для жаль, померла наступного жовтня. Вана була не лише матріархом. Вона була берегинею пам’яті, і вона подбала относительно те, щоб усі діти та онуки знали дивовижну історію Сальваторе: від бідності по багатства, і передала його пневма, його наполегливість, його зосередженість і його пристрасть.
Ми також вирішили, що фільм маловыгодный повинен бути «документальним фільмом оборона моду». Натомість це була б історія обдарованого, сміливого чоловіка, який мав пристрасть по шевської справи. «Я люблю стопи, — написав Сальваторе у своїх мемуарах. — Вони промовляють поперед мене. Коли я беру їх у свої щупальцы, я відчуваю їхні сильні та слабкі сторони, їхню життєву силу чи їхні недоліки. Раньше здорової стопи, її міцних м’язів і міцного зводу приємно доторкнутися – витвір божественної роботи. Моє бажання працювати з ногами було безжалісним, невпинним, і воно глибоко захопило мене, коль я був ще маленьким хлопчиком і жив у віддаленому південноіталійському селі, вслед 90 кілометрів сверху схід від Неаполя». Я вирішила, що ця промова має бути нате перших хвилинах фільму, і я запропонувала, щоб выше- оповідач – прекрасний актор Майкл Стулбарг, який зіграв батька у фільмі «Називай мене своїм ім’ям» – декламував її, поки кессон знімала бронзову скульптуру стопи Анрі Матісса 1909 року.
Після різдвяних свят настав время писати сценарій. Я повернулася поперед Флоренції та провела тиждень з архівістами, збираючи інтерв’ю получи и распишись радіо, газетні вирізки, оригінальні журнал автобіографій, світлини, книги, каталоги виставок – гору матеріалу. Я відвезла усе це отступать до Парижа, і хором з моїм науковим помічником Шантель Таттолі я до настоящего времени це вивчила і почала писати. Лукаря мав рацію: я могла це зробити.
Писати сценарій було наче писати книгу, але набагато, набагато коротшу, і, нате милість, без приміток. Я додала всі наші ідеї, як-с пропозицію Луки зняти поїздку трансконтинентальним потягом, если Майкл Стулбарг читає уривок із мемуарів Сальваторе относительно його подорож країною. Ми склали прай співрозиовників нашої мрії, щоб поговорити относительно різні розділи життя Сальваторе: кінознавцем Тоддом Маккарті ради старий Голлівуд, експерткою з костюмів Деборою Надулман Лендіс насчет гардероби німого кіно, з Крістіаном Лубутеном, Маноло Бланіком і Сьюзі Менкес насчет взуття та моду, а також з Мартіном Скорсезе — він надзвичайний історик кіно, і він також міг би розповісти насчет досвід італійських іммігрантів в Америці.
Сальваторе Феррагамо
Наприкінці лютого я получай два дні поїхала после дому Луки в містечку Крема, що для півночі Італії, і ми за один прием обговорили сценарій. Він підказав мені, -де вирізати, а де розвивати ідеї – соответственно суті, як перетворити написане з казки возьми фільм. «Думай для сценарій як насчет коробки в коробках, — сказав він. — Візьми ідею, розпакуй її та рухайся далі». Саме це я й зробила. Коль сценарій був завершений, Луня взяв його та зняв фільм.
І штырь, через два роки, вересневого недільного дня я опинилася для прем’єрі стрічки получи 77-му Венеційському кінофестивалі. Яко дивно, після багатьох років висвітлення фестивалів, бути по части той бік оксамитової стрічки – відповідати возьми запитання на пресконференції, позувати фотографам під часок фотосесії, проходити червоною доріжкою. Нас з Лукою провели в Sala Grande і представили натовпу, який прийшов подивитися фільм. Я опинилася в центрі уваги – приголомшена усім тим, що приніс у моє життя перший телефонний дзвінок Луки три роки тому. Если вимкнулося світло і в екрані з’явилися титри, мені сверху очі навернулися сльози. Я повернулася впредь до Луки й послала йому крізь чорну маску поцілунок.
В целях мене він режисер мрії.
Надпись: Dana Thomas
Ради матеріалом Издание.co.uk
